Цікаві думки

Діти починають із любові до батьків. Дорослішаючи, вони починають їх засуджувати. Інколи вони їх прощають
                               Оскар Уайльд

Цікаві думки

Випадковості не існує - все в цьому світі або випробування, або нагорода, або передвістя
                                                                                                                                  Вольтер

МАЛЮК

МАЛЮК

Інформація для роздумів

Одного для малюк пішов до школи.

Він був маленький, а вона - велика.

Та двері в клас вели уже знадвору,

А добрий вчитель на порозі кликав.

Навколо всі раділи і всміхались,

І школа завелика не здавалась.

І став малий щасливий як ніколи.

Він був малюк. І він пішов до школи.

Одного ранку вчитель каже: "Діти,

Сьогодні з вами будем малювати".

Малюк подумав: "Добре. Небо, квіти,

Я вмію все: корів, трамвай, курчата!

І тигра й левів, і човни і брата!

Дістану фарби й буду починати".

І був малюк щасливий як ніколи,

Бо він - малюк. І він прийшов до школи.

Та малюка спинив учитель: "Стій-но!

Іще не час. Не всі підготувались".

Малюк спинив свої уяви мрійні

І зачекав. Так довго, як здавалось.

А зараз починаймо, - каже вчитель, -

Сьогодні малювати будем квіти".

Малюк подумав: "Добре. Квіти - вмію!

Я намалюю дивну: жовто-синю!!!"

Та вчитель знов його спиня: "Стривай-но!

Я покажу, як треба малювати.

Дивись уважно. Фарби підбирай-но!

Ну ось. Тепер всі можуть починати".

Малюк поглянув і подумав: "Нене,

Це ж просто квітка і стебло зелене!

Червона. Нецікава і звичайна.

Його ж була - чарівна, дивна, файна.

Та він промовчав.Не сказав нічого

Про те, що в нього краща набагато.

Перегорнув сторінку. І почав ізнову

Просту червону квітку малювати.

Так, як на дошці показав учитель.

Так треба. То про що жаліти?

Він і не вмів пручатися ніколи:

Він же  - малюк, який прийшов до школи.

На другий день приніс учитель глину.

І каже дітям: "Будем щось ліпити".

Малюк подумав: "Добре". Вибрав синю

Й почав в руках шматочок розминати:

"Ліпити вмію я слонів, мишей, машини,

І змій страшних, і ягоди ожини..."

І був малюк щасливий як ніколи.

Бо він - малюк. І він прийшов до школи!

Та малюка спинив учитель: "Стій-но!

Іще не час. Не всі підготувались".

Розвіяв знов його уяви мрійні.

Малюк чекав. Знов довго, як здавалось.

"А зараз починаймо! - каже вчитель, -

Сьогодні посуд будемо ліпити".

Малюк подумав: "Чашку і сулію,

Велику ложку - посуд: я це вмію!"

Та вчитель каже: "Всі іще чекайте,

Сьогодні миску будемо ліпити".

Малюк подумав: "Добре. Всі ж бо знайте:

Таку зліплю, що бити - не розбити!

Я форму їй зроблю чудову,

Таку ти не зустрінеш знову,

І розфарбую кольором небесним,

І вийде дивна мисочка чудесна!"

Та вчитель зупинив: "Малюк, куди ти?

Чекай іще, дивись сюди уважно:

Я покажу вам, миску як ліпити".

І показав повільно і поважно.

Малюк поглянув і подумав: "Нене,

Така проста глибока і зелена.

Порожня. Нецікава і звичайна,,,"

Його ж була - чарівна, дивна, файна.

Та він промовчав. Не сказав нічого

Про те, що в нього - ніде правди діти -

Багато краща. Все зім’яв. І знову 

Глибоку мисочку почав ліпити.

Таку, як їм показував учитель.

Так треба. так про що жаліти?

Він і не вмів пручатися ніколи:

Він же - малюк, який прийшов до школи.

Малюк навчився всіх чекать терпляче,

І все робити так, як скаже вчитель.

Він більше не малює так, неначе

Чарівні зорі бродять в дивних квітах.

Так сталось. Та одної днини

Змінились плани у його родини.

І в інше місто, до нової школи

Пішов малюк в тривозі, як ніколи.

До класу двері не вели знадвору.

Були великі сходи. Потім - зала,

А потім знову вниз, по коридору,

І вже у клас. Це трішечки лякало.

Та знову всі раділи, і всміхались,

І школа завелика не здавалась.

І став малюк слухняний, як ніколи.

Він був малюк. І він прийшов до школи.

Та вчитель знову каже: "Діти,

Сьогодні  з вами будем малювати!"

Малюк продовжував собі сидіти.

Подумав: "Добре". І почав чекати.

Питає вчитель: "Ти чого?" - "Чекаю".

"Що будеш малювати?" - "Я не знаю,

Ви не сказали". "А ти малюй, що знаєш".

"Якими кольорами?" - "Як бажаєш!

Якщо всі намалюють однаково,

Як я дізгнаюсь, де чия картинка?

А так - всі різні: весело й чудово!

Бери ж бо фарби й починай сторінку!

Малюк не знав, що буде малювати,

Боявся ще раз вчителя спитати.

Намалював і не подумав: "Нене!"

Червону квітку, І стебло зелене.

Звичайну квітку. Сумно, як ніколи.

Одного дня малюк пішов до школи...

Переклад Є.Б.Павлової

Цікаві думки

Ровиток - це постійне подолання перешкод, радість перемог, злети і падіння, прагнення до пізнання, здатність дивуватися, знаходити цікаве у повсякденні ...

ДВАДЦЯТЬ ПРАВИЛ УСПІШНОГО ВИХОВАТЕЛЯ

Ефективно взаємодіяти з дітьми, реалізувати особистий потенціал, уникнути синдрому професійного вигоряння, життєвих невдач та розчарувань допоможуть «Двадцять правил успішного вихователя», апробовані та адаптовані до особливостей діяльності вихователя ДНЗ. Зберігайте ці правила і час від часу повертайтеся до них, щоб черпати наснагу для подальшої успішної діяльності.

1.         Частіше згадуйте та проговорюйте позитивні  відгуки про себе, запишіть їх на аркуші паперу, читайте їх у хвилини невдач, розчарувань і труднощів – вони допоможуть відновити віру в себе, а це – запорука подолання всіх життєвих негараздів.

2.        Вправляйтеся у вербальному й візуальному викладі творчих ідей, проговорюйте, записуйте, замальовуйте все, що спадає на думку з проблеми, над якою розмірковуєте. Це відкриє незнані раніше можливості творчої діяльності.

3.        Прагніть до співробітництва з колегами, налаштовуйтеся на спільну творчу діяльність, шукайте в досвіді кожного цінне, цікаве, корисне.

4.        За жодних  особистісних обставин  і переживань не знижуйте трудову активність, бо це звужує ваші можливості. Постійно й свідомо формуйте себе як активну, ініціативну особистість.

5.        Пам’ятайте: в кожному з нас закладені фізичний і духовний «реактори», які лише варто запустити, і вони допоможуть злітати над рутиною, підніматимуть на висоту справжньої величі, здобутої працею, наполегливістю, освіченістю та порядністю.

6.        Якщо ваше творче натхнення спіткала криза, спробуйте «переключитися»: зустріньтеся з друзями, відверто поговоріть з кимось, послухайте гарну музику, погуляйте на свіжому повітрі, відвідайте церкву, займіться фізичною роботою, впорядкуйте свої речі, виконайте комплекс фізичних вправ. І рішення прийде саме собою, ніби «випливе» з підсвідомості, «осяє».

7.        Починайте день з фізичної розминки на свіжому повітрі, в місці, де є хоча б кілька дерев. Це відновить почуття єдності з природою, розуміння скороминущості всіх життєвих негараздів, дасть заряд бадьорості та позитивно налаштує свідомість на весь день.

8.        Вчіться бачити себе очима дітей, намагайтеся викликати у них захоплення і бажання бути схожими на вас.

9.        Частіше всміхайтеся дітям і дорослим. Усмішка – це свідчення того, що вам приємно спілкуватися, разом творити, працювати.

10.     Будуйте спілкування з дітьми не «від себе», а «від них», тоді дитина буде в радіусі вашого педагогічного впливу, що зробить можливою міжособистісну співтворчість.

11.      Прагніть, щоб під час взаємодії діти частіше чули від вас схвалення, похвалу, заохочення. Завдяки цьому маленькі партнери зв’язують з вашою особистістю власні позитивні переживання,що підвищує їхню довіру до вас, стимулює бажання спілкуватися з вами.

12.     Вислуховуйте кожну дитину до кінця, не перебиваючи. Винагорода за терпіння – мовленнєві перлинки, несподівані злети дитячої думки.

13.     Уникайте у взаємодії з вихованцями штампів, стереотипних реакцій на їхню поведінку, формальної оцінки результатів діяльності різних дітей.

14.     Прагніть подолати в собі негативні установки щодо деяких дітей, намагайтеся помітити позитивне в кожному і постійно нагадуйте собі це, реагуючи на їхні вчинки.

15.     Постійно вдосконалюйте своє мовлення, збагачуйте його новими образними висловами, викорінюйте слова-паразити, діалектизми.

16.     Якщо трапилися неприємності, не зациклюйтеся на них, не «прокручуйте» їх в уяві знову й знову. Проаналізуйте ситуацію, зробіть висновки,щоб не повторювати подібних помилок у майбутньому. Якщо не вдається заспокоїтися, влаштуйте собі маленьку радість чи зробіть приємний подарунок: насолодіться спокоєм, розслабтеся, роздивіться навколо,щоб помітити щось таке, чого не помічали раніше. Якщо дозволяють кошти, пройдіться по крамничках і придбайте приємну дрібничку. Перегляньте свій гардероб, укомплектуйте його по-новому, це допоможе відвернути увагу від важких думок, подарує приємні хвилини оновлення. Сходіть до перукарні, в театр, кіно, музей, на виставку тощо.

17.     Якщо якийсь «внутрішній голос» постійно нашіптує, що життя важке, праця невдячна, а здоров’я вже не те, щоб щось змінити й подолати, відшукайте у скарбничці пам’яті приємні  моменти. Не забувайте, що ваша робота дуже важлива й значуща, бо пов’язана з великою місією – формування Людини. Якщо до професійного розчарування призвів конфлікт з кимось із батьків вихованців, не переносьте цю образу на малюка, пам’ятайте, що він ні в чому не винний.

18.     Сильна людина, справжній Педагог на все,що відбувається, реагує мудро, сприймаючи подію як сигнал до усвідомленої адекватної реакції, а не привід впадати у відчай. Тож важливо поставити перед собою дві основні мети: стати сильним духом і навчитися бути щасливим. Людина, що дотримується таких поглядів, позбувається неприємних думок, не очікуючи, поки вони самі полишать її. Але не тікає від страху, подекуди може й надуманого, а намагається зрозуміти, чого можна очікувати за найгіршого варіанту плину подій. Це буває дуже неприємно, зате допомагає позбутися тривоги, викликаної невизначеністю, підсвідомим страхом.

19.     Шукаючи вихід з будь-якої скрутної ситуації, не втрачайте свою гідність і не принижуйте чужу.

20.    Вдумливо читайте і беріть на озброєння те, що співзвучне вашим відчуттям, думкам, принципам. Не зупиняйтеся у своєму розвитку ні на хвилину, бо за зупинкою чатує регрес в особистісному розвитку й професійній діяльності.

У житті немає випадковостей - ні у зустрічах, ні у вчинках, ні у речах, які нас оточують. І чим більше душі ми вкладаємо у щось, тим більшою стає вона сама. Це за земними законами: віддав - стало менше, а за небесними: віддав - примножив

ЩО ОЗНАЧАЄ БУТИ БАТЬКОМ…

Часом поряд із соціальною, громадською, професійною і творчою самореалізацією, чоловік, на жаль, не завжди реалізовується як батько. Але ж тато потрібен дітям нарівні з матір’ю – як вихователь, носій віковічних ціннісних традицій.

Роль батька у вихованні дитини у різні періоди життя

Східна мудрість твердить: якщо хочеш виховати хорошого сина, то з малюком поводься, як з царем, з підлітком – як зі слугою, а юнакові будь другом. Ця мудрість підтверджується дослідженнями сучасних дитячих психологів і по суті говорить про те, що виховний процес і роль у ньому батька залежать від віку дитини, яка вимагає від дорослої людини адекватного сприйняття її дій. Розмірковуючи над порадою мудреців і порівнюючи її зі спостереженнями психологів, можна зробити корисні висновки.

Сучасні психологи визначають 4 періоди, коли в стосунках «дитина-батько» відбуваються вагомі зміни,що потребують певної реакції та корекції з боку дорослих.

Періоди в розвитку стосунків

·       до 3 років – повна залежність від батьків. У цей період дитина сама не приймає рішень і має обмежений вибір,хоча своєю наполегливістю і потужним «аудіовпливом» може спровокувати рішення дорослих на свою користь. Саме в цей час дитина посідає «царську» позицію, тому що їй приділяється підвищена увага,їй підкорені всі члени сім'ї, а головне – всі їй «служать».

·       з 3 до 9 років – безумовне захоплення батьками. Особливість цього періоду в тому,що дитина дивиться на батька знизу вгору і пишається тим, що її батько велетень, найсильніший, найсміливіший і все вміє робити. Діти цього віку часто сперечаються, чий батько кращий. При цьому вони можуть перелічити чимало того, що можуть їхні тата.

·       з 9 до 16 років – часткове розчарування в батьках. З ростом матеріальних, емоційних та духовних потреб діти починають розуміти,що батько може й знає далеко не все…

·       з 16 років – самостійне життя. Живучи під одним дахом із батьками, доросла дитина є вже сформованою особистістю, яка робить перші кроки самостійного життя.

Усі періоди важливі, і  жоден з них не можна  залишати поза увагою. На жаль, більшість батьків думають, що мають вплив на дітей у віці 16 років, але це запізно, і вони переживають розчарування від почуття, що «втратили» дорослу дитину. У більшості випадків дорослі: батьки та педагоги будують стосунки з дітьми за моделлю «керівник-підлеглий» зі складною системою рамок і правил, але це руйнує природність взаємин. В основу виховання має бути покладено процес побудови і розвитку взаємин «від серця до серця». І починати їх треба від дня народження дитини.

З ранніх років привчайте малюка до спільної хатньої роботи,де він буде в ролі помічника і братиме  на себе частину відповідальності,за що отримає від батька щире слово подяки та заохочення. Насправді, діти вже з 4-го року життя починають цікавитися і проявляти ініціативу у веденні домашніх справ, допомагають в організації та проведенні заходів сімейного відпочинку. Отож важливо підтримати дитину, незалежно від якості результату.

Третій період – з 9 до 16 років – найскладніший для батька. Треба сприймати його як попередження і пересторогу та зробити все, що залежить від чоловіка, щоб приводів для виявлення поваги і гордощів з боку дитини було більше, ніж причин для розчарування. Для тих батьків, хто активно починає «працювати» татом, цей  час можна назвати періодом оцінки можливостей і підготовки до дорослого життя. Батько в змозі перетворити ці роки на час поглиблення стосунків і побудови фундаменту для четвертого періоду, який має стати цікавою дружбою для батька і дитини, - періоду жнив, тобто винагороди за батьківство.

Ким є батько для сина, а ким – для доньки

Як і в шлюбному житті,де одна з поширених помилок – нехтування фактом,що за природою і сутністю чоловік і жінка – різні «планети», кожна з яких має свою орбіту та конституцію; так само помилкою буде не враховувати цей факт у ставленні до майбутніх «чоловіків» і «жінок».

Порівняймо основні потреби самореалізації хлопчиків і дівчаток.

Хлопчики                                                   Дівчатка

-         шукають пригоду, вона                      - пригода може приваблювати

приваблює їх сама по собі                 їх залежно від того, з ким вони

                                                           її поділяють

-         бажають захистити красуню          - бажають бути красунями

-         бажають бути героями                      - бажають, щоб ними цікавилися,

                                                           щоб за них боролися

І тут можна з упевненістю сказати, що саме батько – той перший чоловік у житті хлопчика чи дівчинки, який дає їм перший досвід самореалізації та самоусвідомлення.

Якщо батько виховує хлопчика, то має створювати йому умови для пригод, героїчно долати перешкоди, подавати йому приклад у взаєминах із мамою, показати, як захищати красуню.

Для доньки батько і є тим першим героєм, який запрошує її у подорож, захищає і пишається нею. Адже дівчатка, незалежно від віку, потребують,щоб батько говорив,що любить їх і що вони найпрекрасніші принцеси, звертав увагу на новеньку сукню чи зачіску. Вони радітимуть, коли батько цікавиться їхніми вподобаннями та інтересами.

Секрети доброго батька

Посвячення. Де ж та точка відліку батьківства, з якої починається успіх? Без сумніву, ця точка відліку знаходиться в глибині чоловічого серця, в нестримному бажанні бути найкращим татом для своїх дітей і в рішенні чоловіка реалізувати це бажання в житті – своєму і своїх дітей. Це означає не просто присвятити своє життя батьківству, а повсякденно дотримуватися цієї настанови в реальних вчинках. Основні ознаки посвяченого батька – присутність, доступність, надійність і щирість. Його легко можна впізнати  серед великої кількості чоловіків: він іде поруч з дитиною в дитсадок або школу; бавиться з нею на майданчику; читає на ніч книжку або розповідає цікаву історію; перериває важливу для нього розмову, відповідаючи на запитання дитини; приїздить на змагання або виступи; відкладає газету, вимикає телевізор або відволікається від комп’ютера, коли дитина приходить із запитанням; у його розкладі завжди є час для дитини. Основним критерієм перевірки посвячення є час. Це дуже просто: порахуйте, скільки часу і чому ви приділяєте увагу. За результатами опитування було виявлено,що в середньому переважна більшість українських чоловіків на спілкування з дітьми витрачає… шість хвилин на день. Але, як каже народне прислів’я, святе  місце порожнім не буває. Якщо батько відсутній, то його місце обов’язково займе хтось інший і поведе дітей своєю дорогою. Посвячений батько визнає власних дітей своїми незалежно від обставин і завжди готовий ризикувати заради них навіть власною репутацією.

Знання своєї дитини. Кожна дитина унікальна і неповторна, має свій характер, потребує особливого підходу. Чоловіки припускаються загальної помилки, вважаючи, що матеріальне забезпечення – це все,що від них вимагає батьківство. Але в малюка як в особистості поряд з фізіологічною розвивається емоційна, розумова та духовна сфери. Для цілісного розвитку дитини необхідно знати весь її потенціал. Знання з фізіології відповідають на запитання – як зростають наші діти, а знання емоційної, розумової та духовної сфер – ким є наші діти. Тому в доброго батька є принаймні дві причини знати свою дитину, створити умови для її розвитку та розуміти певні сигнали, коли треба прийти їй на допомогу для запобігання небезпеці. Для того,щоб знати, необхідно цікавитися спеціальною літературою та безпосередньо дитиною. Залучення батька до цього процесу має позитивні наслідки не тільки для дитини, а й для нього самого. Доктор медицини Франк С.Пітман пояснює це так: «… батьківство – це не те, що чоловіки мають робити досконало, а те, що вдосконалює чоловіків». Знання дитини не лише дає їй  відчуття безпеки, а й звільняє самого тата від страхів і хвилювань за неї, приносить обом радість і впевненість у стосунках.

Любов і повага до дружини. Відповідальне батьківство не є протилежністю материнству. Навпаки,добрий батько завжди визнає, шанує і підтримує важливість материнства. Як мама не може замінити батька, так і батько не може замінити матір, кожен з них відіграє свою унікальну роль у вихованні дитини. Саме з взаємин тата і мами починається виховання хлопчика як майбутнього чоловіка й батька і дівчинки, як дружини й мами. Батьківські стосунки – первинна модель, яку діти беруть за основу власної майбутньої сім’ї  і своїх ролей уній. Тому батьківську взаємодію подружжя варто розглядати у двох її аспектах: взаємини в атмосфері любові та батьківські обговорення. Коли чоловік і дружина усвідомлюють,що їхні взаємини служать прикладом для дітей, то вони обов’язково зроблять усе можливе, щоб створити в домі атмосферу любові,злагоди і взаєморозуміння. Не треба боятися проявів почуттів у словах, жестах, поведінці.

Духовне виховання. Коли ми виростаємо і стаємо дорослими, то забуваємо особливості дитячого сприйняття. Дитина, як губка, всмоктує не монологи про те, що є добрим чи поганим, а наші вчинки, які є проекцією практичного застосування нашого особистого морально-етичного рівня. Наше особисте життя – це найбільш впливовий чинник. Те, як ми реагуємо словами, емоціями та діями, показує наш реальний духовний стан і наше розуміння Бога, моральних цінностей.

Модель доброго батька

·        відповідальний за збереження житті я благополуччя своєї дитини від зачаття;

·        бере активну участь  у вихованні дитини в тандемі з мамою;

·        несе відповідальність за матеріальне забезпечення своєї родини, але в такий спосіб,щоб робота не руйнувала здорових стосунків у родині;

·        відповідальний за духовне виховання, особистим прикладом утверджує морально-етичні норми для своїх дітей

За матеріалами журналу «Дошкільне виховання» № 6, 2009

РОДИННІ ЧИТАННЯ: ВІДНОВИМО ДОБРУ ТРАДИЦІЮ!

Здавна в українських родинах вечорами збиралися за столом, щоб послухати цікаві розповіді, спогади, перекази, які від діда-прадіда передавалися з уст в уста. Так підтримувалася історія роду, пам'ять поколінь, що її малята всмоктували  з перших років життя. У кожній хаті була Біблія – перша книга, яка об’єднала сім’ю за спільним читанням. Читав, як правило, батько, інші уважно слухали.

Розквіт сімейних читань припадає на ХVІІІ-ХІХ ст.,. коли в родинах інтелігенції ця традиція збагачувалася ще й музикуванням, бесідами про мистецтво, домашніми виставами за прочитаним.

Спільне читання дає родині теми для обговорення, сприяє виробленню єдиного погляду на життя, моральної позиції, взаєморозуміння та духовної єдності.

Саме цього бракує сучасним сім’ям , які за стрімкими змінами життя та вічним поспіхом не встигають зупинитися й подумати про головне.

Навіщо читати разом?

Родинне читання – цікава й своєрідна форма спілкування, в якій беруть участь як мінімум троє: дитина, мама (тато, бабуся,дідусь) і автор книги чи статті в журналі. Нерідко батькам буває складно почати з малюком розмову на делікатні морально-етичні теми. Спільне читання художніх творів перекидає місток до відвертості й порозуміння між дитиною і батьками. Спільно проведені за читанням та прослуховуванням художніх творів години сприяють розумінню не лише змісту твору, навколишнього світу, а й одне одного. При цьому дитяча пам'ять надовго зберігає атмосферу довіри та єднання з дорослими, інтонації голосів тата й мами, їхні слова, пояснення. Дитина вчиться розуміти і критично осмислювати текст, визначати й висловлювати головну думку твору. Дослухаючись до думки дорослих щодо прочитаного, малюк і сам намагається ставити запитання, аналізувати різні погляди, формулювати свої враження.

Що читати?

Сімейне читання передбачає читання творів, цікавих усім членам родини. Варто обирати казки, оповідання з історії та географії, статті з дитячих енциклопедій, класичні твори, поезію, сучасні твори для дітей. Бажано прочитати дітям книжки, які самим батькам були цікаві в дитинстві, і спробувати пояснити, чому. Після читання запитайте в сина чи доньки, чи цікаво їм було слухати і про що іще вони хотіли б дізнатися. Відповідь підкаже зміст наступних зустрічей з книжкою.

Дитині треба пояснити, що є твори, які до душі бабусі, мамі чи татові. І поки дорослі з інтересом їх обговорюють, малюк може послухати, притулившись до рідного плеча, щось помалювати чи поскладати мозаїку.

Дорослим може здаватися, що дитина «пропускає повз вуха «серйозні» твори. Усе, що цікаво дорослим, цікавить і дитину. Почуте й побачене в дитинстві формує обрії інтересів, іноді на все подальше життя. Якщо спогади дитинства сіренькі й буденні – таким буде й життя дорослої особистості. Якщо ж вони сповнені високих почуттів та цікавої діяльності – можна сподіватися, що й доросле життя людини буде змістовним, цікавим, сповненим високих ідеалів.

Для сімейного читання можна брати складніші твори, але бажано зі щасливим закінченням. Рекомендуємо, зокрема, такі: «Уклін вам низький» Л.Калашнікової; повість «Таємниця козацької шаблі» З.Мензатюк; казки В.Нестайка  «В Країні Сонячних Зайчиків» та «В Країні Місячних Зайчиків»; повну версію казки П.Треверс «Мері Попінс» (яка дуже відрізняється від відомого фільму про няню-чарівницю); «Хроніки Нарнії» К.Льюіса; трилогію «Сімейна хроніка»  С. Аксакова (особливо першу її частину – «Дитячі роки Багрова-онука»); оповідання О.Генрі: «Дари волхвів», «Вождь червоношкірих», «Скарб», «Останній листок»; твори Дж. Прістлі; оповідання про природу Р.Кіплінга, М.Пришвіна, поезію Лесі Українки, О.Олеся, І.Буніна. бажано,щоб у родині слухали як українську, так і зарубіжну літературу, виховуючи тим самим у дітей повагу до різних культур.

Сімейне читання, як правило, проводять один раз на тиждень, коли у вихідні дні вся родина збирається разом. До речі, не обов’язково це робити увечері за столом. Разом почитати та обговорити книжку можна і в парку, на пляжі, на дачі.

Увага! Родинні читання, навіть систематичні, не можуть замінити щоденного читання дитині перед сном, яке певною мірою виконує роль колискової, сприяючи спокійному засинанню.

Тож, шановні дорослі, подивіться на свою книжкову полицю. Візьміть з неї улюблену книжку і почніть читати її у колі родини.

Пропонуємо авторську казку, з якої можна було б почати чудову традицію родинного читання.

ТАЄМНИЦЯ ЗЕЛЕНОГО КРІСЛА

Казка для родинного читання

Чи помічали ви, що іноді звичайна річ раптом стає незвичайною? Я знаю родину, в якої є старе зелене крісло. Воно велике і, як на погляд сучасних дизайнерів, незграбне. Дерев’яні бильця потріскалися, оббивка витерлася. Його пересували з кімнати в кімнату, а зараз воно стоїть у кухні. Крісло заважає, його незручно обходити, та розлучитися з ним родина не може. Воно особливе: добре й затишне, може заспокоювати і лікувати. Не одне покоління дітей випробовувало його на вірність. У хвилини смутку та образ вони залазили в нього і, згорнувшись клубочком, плакали або тихо сиділи ображені й засмучені.

 Диво полягало у тому, що посидівши в кріслі 10-15 хвилин, діти заспокоювалися, знаходили потрібні слова і робили вчинки, які знімали всі образи та смуток. Неначе крісло підказувало, що треба зробити. Коли у мами боліла голова, вона також любила посидіти саме в цьому старому кріслі. Біль минав, з’являлися сили. Проте ніхто не надавав цьому значення. Крісло та й крісло – старе і негарне, прийде час, і його таки винесуть на смітник.

Та одного разу всі повірили в те, що крісло це незвичайне. А було це так. Захворіла кішечка Клара – улюблениця родини. Спочатку її лікували самостійно – нічого не допомагало, звернулися до лікаря – марно. Вона лежала й відмовлялася від їжі та питва. Вона схудла, лапки стали такими слабими, що Клара не могла на них триматися. А з часом перестала навіть розплющувати очі. І діти, і дорослі не могли стримати сліз, дивлячись на нещодавно веселу бешкетницю. Якось мама, йдучи до кухні, взяла кошеня із собою (щоб було на очах) і поклала в старе крісло.

Завершивши свої справи на кухні, мама хотіла забрати Клару із собою в кімнату. Та киця почала плакати. Мама повернула її в крісло і та заспокоїлась. Усі подальші спроби забрати Клару викликали її спротив. Кішечка нявчала, плакала, дряпалася, усім своїм виглядом показувала: «Не чіпайте, лишіть мене тут!». Її залишили. А ввечері помітили, що Клара розплющила очі й уважно спостерігає за тим, що відбувається на кухні. Потім вона подивилася на свою мисочку і тихесенько сказала «Няв». Їй налили молока і поставили мисочку прямо в крісло. Кішечка трошки попила й заснула. На ранок усі побачили, що Клара вже не лежить, а сидить у кріслі! Вона сама спустилася до мисочки і, трохи поївши, знову видряпалася в крісло і там заснула. Так тривало кілька днів. За тиждень Клара зовсім одужала.

Відтоді всі повірили: старе крісло зовсім не просте. Пригадалися всі випадки, коли й дорослі, й малі відчували на собі його вплив. І тепер у цій родині не стоїть питання про те, щоб викинути крісло. Усі розуміють: воно незвичайне. Його люблять, і, я впевнена, воно це відчуває.

Є дні, коли таємниці розкриваються, коли ми усвідомлюємо: у житті немає випадковостей – ні у зустрічах, ні у вчинках, ні у речах, які нас оточують. І чим більше душі ми вкладаємо у щось, тим більшою стає вона сама. Це за земними законами: віддав – стало менше, а за небесними: віддав – примножив.

                                                        Ганна Бєлєнька